Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія”

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ ЯК СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

М. Є. Александров — Tue, 25 Jan 2022 00:00:00 +0000

Александров М. Є. Міністерство оборони України як суб’єкт адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання. – Стаття.

У статті розглянуто особливості статусу Міністерства оборони України як суб’єкта адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання. Патріотичне виховання громадян України сьогодні є важливим завданням державної політики, до виконання якого залучені органи державної влади, зокрема й у сфері національної безпеки і оборони України.

Актуальність теми зумовлена реалізацією Стратегії національно-патріотичного виховання на 2020–2025 роки, для успішного виконання завдань якої необхідно розробити усі питання, що стосуються патріотичного виховання (зокрема, адміністративно-правовий статус його учасників). Автор на основі аналізу наукової літератури визначає, які органи та посадові особи можуть бути суб’єктами адміністративно-правового регулювання, а також окреслює складники статусу таких суб’єктів, до яких належать повноваження, права, обов’язки та відповідальність таких суб’єктів. Застосовуючи метод документального аналізу, автор на основі чинних нормативно-правових актів визначає повноваження, які Міністерство оборони України має у сфері адміністративно-правового регулювання досліджуваної галузі; аналізує завдання відомства щодо військово-патріотичного та національно-патріотичного

виховання; наводить приклади участі Міністерства оборони України в адміністративно-пра-

вовому регулюванні патріотичного виховання.

Наукова новизна дослідження полягає у розробленні авторського визначення суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання як органів, що наділені відповідними владними й організаційними повноваженнями, за допомогою яких вони впливають на суспільні відносини у сфері патріотичного виховання. У висновках автор на підставі проведеного дослідження окреслює коло повноважень Міністерства оборони України щодо адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання на підставі чинних нормативно-правових актів. Подальше дослідження можливе за напрямом визначення місця та ролі Міністерства оборони України в системі суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері патріотичного виховання.

СТАРОСТА В РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

І. М. Алмаші, М. М. Алмаші — Tue, 25 Jan 2022 18:23:13 +0000

Алмаші І. М., Алмаші М. М. Староста в реалізації права на місцеве самоврядування: окремі аспекти законодавчого регулювання. – Стаття.

У даній статті досліджено окремі аспекти правового регулювання старости як інституції, спрямованої на забезпечення реалізації права жителів територіальних громад, які не є адміністративним центром, на місцеве самоврядування. Розкрито історико-правовий аспект виникнення посади старости, компетенцію старости за чинним законодавством.

Проаналізовано пропозиції щодо зміни законодавства в даній сфері, досліджено поняття старостинського округу та запропоновано зміни до законодавства в частині регулювання правового статусу старости.

Із метою створення у громадах умов для належного представлення інтересів всіх жителів у вирішенні питань місцевого значення були внесені зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і включена до системи місцевого самоврядування України нова посадова особа місцевого самоврядування – староста. Така посада є виборною і може бути утворена місцевою радою об’єднаної територіальної громади в усіх населених пунктах у межах її юрисдикції, за винятком поселення, що є адміністративним центром об’єднаної територіальної громади. Інститут старости з власними повноваженнями і відповідальністю перед людьми, які його обрали, набуває нині великого значення. Зменшення дистанції між громадянином і уповноваженим органом є однією із головних цілей децентралізації. Староста у багатьох селах України є найближчим до людей представником місцевого самоврядування. Це лідер, якому громадяни виразили підтримку, і нова інституція, утворена для того, щоби інтереси усіх жителів сіл в об’єднаних територіальних громадах були враховані, щоб соціальні, побутові й інші потреби мешканців села були задоволені, щоб проблеми місцевого значення вирішувалися відкрито, швидко і зрозуміло.

З огляду на важливість діяльності старости для розвитку громади та значимість для територіальної громади його компетенції необхідно внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зокрема, потрібно встановити вимоги щодо віку, освіти, володіння державною мовою та строку проживання на території відповідного старостинського округу.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРОСТОРУ (КОРДОНУ) В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

І. І. Батарчук, М. Ю. Якимчук — Tue, 25 Jan 2022 18:27:32 +0000

Батарчук І. І., Якимчук М. Ю. Актуальні проблеми правового регулювання повітря-
ного простору (кордону) в міжнародному публічному праві. – Стаття.
Питання регулювання повітряного простору (кордону) в міжнародному публічному
праві пов’язане з певним переліком проблем, що заважають повноцінному розвитку галузі. За наявності величезної кількості наукових праць, присвячених дослідженню різних аспектів міжнародного повітряного публічного права, серед науковців досі не досягнуто єдності у визначенні дефініції галузі, що призводить до певної дисгармонії та відсутності точності.

Метою статті є дослідження актуальних проблем правового регулювання повітряного кордону в міжнародному публічному праві як одного зі складників міжнародного повітряного права – відносно нової галузі міжнародного публічного права. Відповідно до мети ми сформували завдання, які протягом роботи були виконані, що свідчить про проведення ефективного дослідження.
У ході дослідження було встановлено, що нормативно-правова база у сфері регулювання правовідносин в міжнародному повітряному праві не є достатньо повною, щоб встановити потрібну міру відповідальності за порушення його норм. Це породжує низку проблем, які необхідно вирішити задля ефективного функціонування галузі в майбутньому та відсутності дисбалансу в її інститутах. Міжнародне повітряне право тісно пов’язане також з іншими галузями (наприклад, міжнародним гуманітарним правом, міжнародним морським правом тощо).
Як яскраві приклади джерел міжнародного повітряного права в роботі були використані Чиказька конвенція, Варшавська конвенція, Брюссельський протокол, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН, внутрішні нормативно-правові акти України (наприклад, Повітряний кодекс України), а також доктрини кваліфікованих юристів ХХ ст.
Однією із основних проблем цієї галузі міжнародного публічного права є невизнання іншими країнами повітряних кордонів, що призводить до конфліктів.

ПРОБЛЕМАТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ГІПНОЗУ ЯК НЕТРАДИЦІЙНОГО ЗАСОБУ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

І. Л. Беспалько, М. О. Конюхова, М. Я. Мельник — Tue, 25 Jan 2022 18:33:48 +0000

Беспалько І. Л., Конюхова М. О., Мельник М. Я. Проблематика застосування гіпнозу
як нетрадиційного засобу доказування у кримінальному процесі. – Стаття.
Стаття присвячена дослідженню питання нетрадиційних засобів доказування. Проаналізовано наукові надбання вчених на цю тему та визначено поняття нетрадиційних засобів доказування. Обрано для дослідження такий вид нетрадиційного засобу доказування, як гіпноз. У статті досліджено гіпноз як засіб доказування. Крім того, досліджено можливість впровадження такої слідчої дії у національне законодавство України. Визначено поняття гіпнозу, його характерні ознаки та правила застосування, дотримання яких є необхідним під час застосування такого нетрадиційного засобу доказування у кримінальному
провадженні. Проаналізовано міжнародну практику застосування даного нетрадиційного засобу доказування. Зазначено справи, які набули розголосу, у яких застосовувався гіпноз як один із нетрадиційних засобів доказування у кримінальному провадженні. Розглянуто загальні умови та порядок застосування гіпнозу під час проведення допиту. Проаналізовано можливості застосування гіпнозу, його законодавчу незакріпленість як нетрадиційного засобу доказування у чинному КПК України, перспективи закріплення даного засобу доказування та питання, які виникають з приводу застосування такого методу. Зазначено поділ
гіпнозу на відкритий та прихований, наведено характерні ознаки відкритого та прихованого гіпнозу як нетрадиційного засобу доказування у кримінальному провадженні. Зокрема, детально проаналізовано питання застосування такого виду гіпнозу, як прихований, оскільки використання його як засобу доказування буде однозначно суперечити основним правам, які закріплені як на національному, так і на міжнародному рівні у нормативно-правових
актах. Вказано на неможливість проведення прихованого гіпнозу, оскільки такі дії призводять до суттєвих порушень прав і свобод людини та приниження її гідності. Наведено приклади невідповідності загальних правил застосування традиційних засобів доказування застосуванню гіпнозу. Проаналізовано практику застосування гіпнозу під час проведення допиту за кордоном України та питання доцільності розгляду питання щодо можливості введення до національного законодавства гіпнозу як слідчої дії з урахуванням усіх гарантій кримінально-процесуального законодавства. Зазначається необхідність врахування того, що показання, отримані в ході цієї слідчої дії, повинні базуватись на фактичних матеріалах та підлягати ретельній перевірці.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ З ВИДОБУТКУ ЕНЕРГІЇ ІЗ СОНЯЧНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ В КОСМІЧНОМУ ПРОСТОРІ

С. Д. Білоцький — Tue, 25 Jan 2022 18:37:47 +0000

Білоцький С. Д. Міжнародно-правове регулювання діяльності з видобутку енергії із сонячного випромінювання в космічному просторі. – Стаття. Стаття присвячена аналізу наявних міжнародно-правових норм щодо правового регулю- вання видобутку енергії із сонячного випромінювання в космічному просторі. Наявне нині міжнародно-правове регулювання зосереджено навколо Договору про принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші не- бесні тіла (Договір про космос) (1967 рік) і Угоди про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах (Угода про Місяць) (1979 рік). Ці акти не місять прямих згадок про сонячну енергію, її видобуток, використання, транспортування чи перетворення, проте низка їхніх норм можуть використовуватися за аналогією. Питання комерційної діяльності щодо ресурсів небесних тіл фактично залишаються поза увагою міжнародного права. Наприклад, сонячні викиди можна вважати одним із «природних ресурсів» у сенсі статті 11 Угоди про діяльність держав на Місяці й інших не- бесних тілах (1979 рік) як ресурс Сонця, одного з небесних тіл Сонячної системи, що має передбачати поширення на неї правового режиму Угоди і відповідну низку правових наслід- ків (сумісність видобутку з вимогами статті 11 параграфа 7 і статті 6 параграфа 2). З норм міжнародного права випливає, що використання енергії Сонця в космосі на борту об’єктів або для передачі її для використання на самій Землі є правомірним. У процесі проведення аналізу статусу природних ресурсів небесних тіл треба відділяти їхній публічно-правовий статусу (заборона встановлення суверенітету статтею 11.2 Угоди 1979 року і статтею ІІ Договору 1967 року) від приватноправового (можливість експлуатації ресурсів у сенсі їх видобутку (стаття 11.3 Угоди 1979 р.). Із загального змісту положень Угоди про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 року випливає той факт, що у проміжок між початком фактичної експлуатації ресурсів небесних тіл і створенням спеціального міжнародного режиму правомірною буде експлуатація ресурсів небесних тіл державами самостійно або комерційна експлуатація. Водночас, можливо, правильніше було б установити мораторій на таку експлуатацію, до розроблення спеціального режиму, щоб не позбавляти такий договір його об’єкта.

ЩОДО ЕКОНОМІЧНОЇ ДОСТУПНОСТІ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВА НА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ

К. В. Бориченко, К. В. Бориченко — Tue, 25 Jan 2022 18:40:47 +0000

Бориченко К. В. Щодо економічної доступності судового захисту права на соціаль- ний захист. – Стаття. Стаття присвячена дослідженню теоретичних та практичних аспектів економічної до- ступності захисту права на соціальний захист в Україні в сучасних умовах. Встановлено, що з огляду на визначені ставки судового збору, належного до сплати в разі звернення до суду в соціальних спорах із заявами, скаргами, за видачею документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, зростання рівня прожиткового мінімуму, від якого за- лежить грошовий вираз судового збору, і стабільно низький рівень пенсійного забезпечен- ня та забезпечення грошовими соціальними допомогами за збільшення кількості порушень права на соціальний захист доступ до суду у процесі захисту права на соціальний захист не можна вважати безперешкодним з економічного погляду. З огляду на загальний рівень доходів населення, кількість малозабезпечених сімей, сімей із дітьми, одиноких громадян, бездомних осіб та безпритульних дітей, пенсіонерів, право на соціальний захист яких по- рушується, надання пільг зі сплати судового збору лише обмеженому колу суб’єктів є сут- тєвим обмеженням доступу цих та інших осіб до судового захисту досліджуваного права. Доведено, що з огляду на схожу правову природу грошових виплат у системі соціально- го захисту та заробітної плати доцільно поширити практику звільнення від сплати судового збору позивачів – у справах про стягнення заробітної плати, на позивачів – у справах про стягнення належних людині грошових виплат у сфері соціального захисту. Встановлено, що доцільність звільнення від плати судового збору фізичних осіб у спра- вах щодо захисту права на соціальний захист зумовлена також тим, що відповідні спори вирішуються за правилами спрощеного позовного провадження, що зазвичай не передба- чає повідомлення й участі учасників справи в разі її розгляду судом, що значно економить витрати на здійснення правосуддя. Із започаткуванням роботи Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи відповідні витрати будуть скорочені ще більше.

РИЗИКИ ЩОДО МОЖЛИВОГО РОЗПАДУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В ІМОВІРНОСТЯХ ПОДІЙ ТА ПОДОЛАННІ СВІТОВИХ ВИКЛИКІВ (МІЖДИСЦИПЛІНАРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

М. Д. Василенко, В. М. Слатвінська — Tue, 25 Jan 2022 18:45:00 +0000

Василенко М. Д., Слатвінська В. М. Ризики щодо можливого розпаду Європейсько- го Союзу в ймовірностях подій та подоланні світових викликів: міждисциплінарне дослідження. – Стаття. У статті надаються аналіз і оцінка ризиків щодо розвитку й існування Європейського Со- юзу в умовах виникнення ризиків у Європейському Союзі, з можливим їх подоланням. Підхід до аналізу ризиків щодо розпаду Європейського Союзу зроблено, виходячи з положень теорії ризиків, що обговорюються в роботі. Показано, яким чином ризик, пов’язаний із настанням ризикових ситуацій, що створюють обстановку невизначеності, впливає на досягнення цілей. Наявність елементів невизначеності зумовлює виникнення ситуацій, які не мають однознач- ного результату. Ситуація невизначеності характеризується тим, що ймовірність настання результатів рішень або подій невідома. Процес формування ризикових ситуацій реально по- чав формуватися із прийняттям досить відчутної кількості нових країн-членів. З економічного погляду самому Європейському Союзу для його динамічного розвитку досить тих шести кра- їн, з яких він і починався. Усі інші країни-члени фактично живуть на дотації, їхнім коштом і лише гальмують систему Європейського Союзу. Провідні країни – члени Європейського Союзу зруйнували промисловість і економіку слабших країн-членів менш розвинутої зони, поглинули їхні ринки і створили передумови кризових ситуацій. Брекзит унеможливив пе- ретворення Європейського Союзу на об’єднання країн із досить великою мусульманською складовою частиною, що може запустити «ланцюгову» реакцію в майбутньому. Так склалося, що Брекзит збігся із глобальною кризою, що створило додаткові ситуаційні ризики. Обгово- рюється також роль соціокультурних ризиків у Європейському Союзі. Встановлено, як ризи- ки не тільки знижують привабливість Європейського Союзу, а й ведуть до його можливого занепаду в імовірностях подій реальності, аж до розпаду Європейського Союзу.

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ДО ЗАСУДЖЕНОГО ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ЯК ОДНІЄЇ З ФОРМ РЕАЛІЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Н. Г. Габлей — Wed, 26 Jan 2022 09:32:37 +0000

Габлей Н. Г. Окремі аспекти застосування до засудженого звільнення від відбу- вання покарання з випробуванням як однієї з форм реалізації кримінальної відпові- дальності. – Стаття. У статті досліджуються окремі аспекти застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням. Варто зауважити, що останнім часом у держа- ві спостерігається тенденція розширення сфери застосування покарання без позбавлення волі як один із напрямів кримінальної політики нашої держави. Звільнення від відбуван- ня покарання з випробуванням ввібрало в себе найкращі якості умовного засудження й відстрочки виконання вироку, які передбачалися у Кримінальному кодексі 1960 року. Інститут звільнення від відбування покарання поєднує в собі водночас принципи призна- чення і звільнення від покарання, відстрочки виконання покарання, даючи можливість засудженому самому відхилити відбування призначених за вироком суду виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі. У стат- ті відображено сутність звільнення від відбування покарання з випробуванням, визначено його мету, доцільність покладення на засуджених обов’язків і додаткових покарань, а та- кож з’ясовано, які саме підстави є достатніми й необхідними для звільнення від відбування покарання з випробуванням. Зауважено також, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є одним із заходів кримінально-правового впливу на особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, тому з’ясування його правової природи є неможливим без звернення до визначення кримінальної відповідальності та форм її реалізації. Підставою для застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням є визнання судом можливості виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання. Такий висновок ґрунтується на підставі врахування тяжкості кримінального правопорушен- ня, особи винного й інших обставин справи. До інших обставин справи, які можуть врахо- вуватися судом під час застосування звільнення від відбування покарання, належать обста- вини, які пом’якшують або обтяжують покарання. Можливість виправлення засудженого є важливою умовою, оскільки це впливає на те, є особа небезпечною чи навпаки. Аналі- зуючи обов’язки, що можуть покладатись на засудженого під час застосування цього виду звільнення від відбування покарання, дійшли висновку, що перелік зазначених обов’язків є вичерпним, суд на власний розсуд не може покладати на особу, до якої застосовано звіль- нення від відбування покарання з випробуванням, інших обов’язків, а також скасовувати повністю або частково, доповнювати раніше покладені на засудженого обов’язки.

МЕЖІ ПРАВОВОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

В. О. Галан, С. В. Фоміна — Wed, 26 Jan 2022 09:36:33 +0000

Галан В. О., Фоміна С. В. Межі правової регламентації політики ЄС у сфері охорони здоров’я: права людини, вакцинація і Covid. – Стаття.

У процесі роботи досліджується проблематика примусової вакцинації в праві Європейського Союзу. Розглянуто співвідношення суспільної необхідності примусової вакцинації та неприпустимості обмежень прав людини. Прослідковано суперечність між недоторканнимиправами людини як цінністю Європейського Союзу й введенням заходів примусового ме- дичного впливу на осіб. Досліджено зв’язок примусової вакцинації з такими елементами принципу верховенства права, як законність і пропорційність, окреслено відповідну прак- тику Європейського Суду з прав людини, Суду Справедливості й деяких інших інстанцій, проаналізовано нормативні акти, якими регламентується примусова вакцинація, а також указано на проблеми реалізації положень таких нормативних актів, запропоновано шляхи подолання неузгодженості між правами людини й необхідністю повсюдної імунізації. У результаті дослідження було зроблено висновки про необхідність зміни загального під- ходу до правового регулювання примусової вакцинації, а саме вказано на доцільність заміни санкцій за відмову від вакцинації на відповідні заохочення, а також висунуто припущення про ефективність проведення освітніх заходів із метою інформування осіб про вакцинацію, її необхідність і наслідки, а також про те, що загальна імунізація на сучасному етапі розвитку медичної науки є єдиним засобом захисту людства від інфекційних і вірусних хвороб. Оскільки метою діяльності Європейського Союзу є забезпечення сталого розвитку євро- пейського суспільства, європейське нормативне регулювання вакцинації потребує подаль- шого вдосконалення задля досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальни- ми правами окремої людини й відповідності таких медичних заходів положенням Конвенції про захист прав та основоположних свобод і Хартії основних прав Європейського Союзу. Зважаючи на проведений протягом роботи аналіз практики Європейського суду з прав людини, можемо вказати на те, що на відміну від практики Європейського суду з прав людини попередніх років у сучасних рішеннях Європейський суд із прав людини або не визнає примусову вакцинацію порушенням прав людини, або ж визнає таке порушення виправданим і пропорційним.

КРИТИЧНІ МІРКУВАННЯ З ПИТАННЯ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ЛИШЕ ЗА ЗАЯВОЮ СТОРОНИ У ПРОЦЕСІ

П. Д. Гуйван — Wed, 26 Jan 2022 09:39:11 +0000

Гуйван П. Д. Критичні міркування з питання про застосування позовної давності лише за заявою сторони у процесі. – Стаття. У роботі проведено наукове дослідження питання про правову обґрунтованість і доціль- ність нормативного правила щодо застосування позовної давності лише за заявою сторони в спорі. Автор обстоює тезу, за якою такий підхід є невиваженим і таким, що суперечить основним засадам цивілістики. Так, спотворюється одне з основоположних понять цивіліс- тики – щодо змісту суб’єктивного матеріального права. Адже строк є елементом суб’єктив- ного права особи, а його сплив у зв’язку з вичерпаністю часових характеристик останнього приводить до припинення суб’єктивного права. У разі ж невизначеності із часом позовного домагання (він залежить від волі відповідача й може бути як завгодно довгим або взагалі вічним) втрачається ключова ознака права – його визначеність. Бо заявити про сплив дав- ності можна лише в судовому процесі, а його може взагалі не бути. Тож ставити дієвість матеріального права в залежність від процесуальних діянь недоцільно й сутнісно невірно. Подібна позиція була прийнятною в час, коли існувала концепція єдиної давності, але наразі вона відкинута правовою наукою та законодавством. Критично оцінене правило, яке означає фактичну безстроковість і матеріального права на позов. Тривалість реалізації охоронного повноваження за ним уже не обмежується нормативним строком, адже зовсім не виключено, що кредитор, пред’явивши позов поза межами давнісного строку й не маючи жодних поважних причин для його відновлення, все ж отримає судовий захист з огляду на відсутність заяви відповідача. І така концепція методологічно неправильна. У статті вивчено питання про можливість кваліфікації заяви про сплив давності як прояв принци- пу диспозитивності. Піддано обґрунтованій критиці подібні підходи сучасних науковців. Указується, що диспозитивність полягає у вільному виборі сторонами процесу доказів, які вони використовують в обґрунтуванні своїх вимог чи заперечень. Однак позовна давність не є доказом у справі, а факт спливу позовної давності є звичайним запереченням проти позову, який має розглядатися незалежно від заяви сторони.

ЩОДО ПРЕДМЕТА ТА ОБ’ЄКТУ ДОГОВОРУ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ

В. С. Дмитришин — Wed, 26 Jan 2022 09:42:51 +0000

Дмитришин В. С. Щодо предмета та об’єкту договору трансферу технологій. – Стаття.

Стаття присвячена розгляду питання щодо предмета й об’єкту договору трансферу технологій як комплексного явища, що містить елементи різних правовідносин. Виявлено колізію законодавства, яка не дає правової визначеності змісту договору, що дозволяє тлу- мачити його і як договір про передання прав, і як договір про надання прав у тимчасове користування (ліцензування). Відповідно до мети, яку ставлять сторони договору під час його укладення, договір трансферу технологій може передбачати або відчуження прав на технологію, або надання прав у тимчасове використання із зобов’язанням повернення їх власнику. У випадку надання такому договору форми ліцензійного договору ліцензія має позитивний характер, що передбачає обов’язковість активних дій ліцензіара зі створення ліцензіату можливостей для реалізації мети договору. Установлено, що предметом догово- ру трансферу технологій, змістом якого є передання (відчуження) технології, є права на об’єкти, котрі у своїй сукупності є технологією, а договору, змістом якого є надання права на використання технології, – дозвіл на використання комплексу зазначених прав. Опра- цьоване питання співвідношення понять «предмет» та «об’єкт» договору трансферу техно- логії та «предмета самої технології» як мети її застосування. Звернуто увагу на недоліки законодавства, які тлумачать технологію виключно як процес, виводять за межі об’єкту договору «предмет технології», тобто кінцевий продукт, на створення якого технологія і спрямована, що значно ускладнює передання прав на інформацію, знання, об’єкти інте- лектуальної власності, які визначають мету застосування технології. Висловлено пропози- цію щодо внесення змін до законодавства, зокрема щодо необхідності відбиття в нормах законодавства індивідуальних специфічних вимог до суттєвих умов договорів залежно від їх предмету. Запропонована думка про необхідність внесення змін до законодавства, якими потрібно передбачити віднесення до складу технології не лише процесу, але й об’єкта, який є метою застосування технології, шляхом деталізації відповідного визначення в термінах «об’єкт технології» та «технологія».

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

М. О. Довга, О. П. Мельник — Wed, 26 Jan 2022 09:48:36 +0000

Довга М. О., Мельник О. П. Проблеми правового регулювання фінансового контролю в Україні та шляхи їх вирішення. – Стаття. У статті розкрито основні питання побудови й запровадження дієвої та єдиної системи фінансового контролю держави. Розглянуто базові законодавчі акти, що регулюють здійс- нення державного фінансового контролю. Проаналізовано думки провідних вітчизняних учених, які досліджують проблеми фінансового контролю за ефективного використання коштів Державного й місцевих бюджетів, а також реформування в галузі. Звертається увага, що державний фінансовий контроль перебуває в процесі постійного розвитку й удосконалення, а його зміст і спрямованість змінюються залежно від рівня роз- витку суспільства, а також завдань, які суспільство ставить перед собою. Сучасні умови розвитку економіки й фінансово-економічна криза, яка охопила багато країн світу, показа- ли, що державний фінансовий контроль потребує постійного вдосконалення. Процеси, які відбуваються в сучасній економіці, не можуть бути впорядковані застарілими формами й методами фінансового контролю. У статті розкривається думка, що розвиток державного фінансового контролю забезпе- чить розвиток всієї фінансової системи й економічної безпеки країни. Проведено аналіз сучасного стану державного фінансового контролю, що надало мож- ливість визначити характерні недоліки функціонування елементів системи державного контролю, а саме необхідність посилення процедур попереднього й поточного фінансового контролю; покращення законодавчого врегулювання питань формування системи держав- ного фінансового контролю на основі прийняття єдиного нормативного акту, що допоможе визначити єдині концептуальні засади організації фінансового контролю; оптимізації орга- нізаційної структури суб’єктів державного фінансового контролю та інше. У роботі акцентується, що наявні проблеми у сфері фінансового контролю негативно впливають на реалізацію контролюючими органами покладених на них повноважень. Це спонукає до найшвидшого вирішення виявлених недоліків на основі запропонованих напря- мів удосконалення фінансового контролю.

СЛІДЧИЙ СУДДЯ ЯК ГАРАНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ТА ОБҐҐРУНТОВАНОСТІ ОБМЕЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ

Технічний Редактор — Wed, 26 Jan 2022 09:55:03 +0000

Дроздова О. В., Заріцька К. Г. Слідчий суддя як гарант забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. – Стаття. У статті розглянуто поняття «судовий контроль за дотриманням прав людини під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій», ознаки й особливості здійснення слідчим суддею такого контролю під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Акцентовано на тому, що судовий контроль за дотриманням прав людини під час про- ведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється з метою перевірки правомірнос- ті застосування до осіб заходів процесуального примусу, які обмежують конституційний принцип недоторканності особи, а також запобігання неправомірним діям і рішенням, що порушують конституційні права й свободи громадян. Виділено основні проблеми правового регулювання судового контролю слідчих суддів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, до яких віднесено: невизначеність чіткого розуміння в нормах кримінального процесуального закону статусу втручання в при- ватне спілкування в системі негласних слідчих (розшукових) дій як самостійної негласної слідчої (розшукової) дії, яка може проводитись у визначених законом різновидах, чи уза- гальнюючого поняття, що містить у собі чотири самостійні негласні слідчі (розшукові) дії, визначені нормами Кримінального процесуального кодексу України як різновиди втручання в приватне спілкування; невизначеність і відсутність чітких меж судового контролю; не- визначеність правового статусу й повноважень слідчого судді; невизначеність і відсутність чіткого порядку відбору кандидатів на виконання судово-контрольної функції. Зроблено висновок, що для забезпечення дієвого судового контролю за дотриманням прав і свобод особи під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій до чинного Кримінального процесуального кодексу України слід внести зміни, зокрема закріпити по- ложення про обов’язок слідчого чи прокурора надавати слідчому судді для ознайомлення матеріали кримінального провадження, якими підтверджується обґрунтованість клопотан- ня про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, здійснення судового контролю та за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, збільшення строку розгляду клопотань із 6 годин до 24 годин.

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ВСТУПУ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ

Технічний Редактор — Wed, 26 Jan 2022 09:58:56 +0000

Зарубіна І. Н. Окремі питання вступу на державну службу. – Стаття. Стаття присвячена актуальним питанням вирішення кадрової ситуації, пов’язаної зі вступом на державну службу для посад державної служби категорій «Б» і «В». За ре- зультатами опрацювання нормативно-правових актів, які регламентують порядок вступу на державну службу, окремих прикладів їх практичного застосування окреслено порядок і механізм добору на вакантні посади державної служби на період дії карантину шляхом проведення співбесід із визначеними суб’єктом призначення посадовими особами й укла- дення контракту про проходження державної служби на період дії карантину. Разом із цим зазначено про фактори, які впливають на проведення конкурсів на зайнят- тя вакантної посади державної служби в державному органі за наслідками прийняття Зако- ну України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади». Окремо проаналізовано умови й можливі фактори, які ускладнюють отримання Держав- ного сертифіката особами, що мають намір взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад у державному органі. Розглянуто рівні володіння державною мовою за трьома загальними рівнями навичок: початковий рівень А, середній рівень В і рівень вільного володіння мовою С. Наголошено на необхідності підтвердження рівня вільного володіння мовою першого (C1) або другого ступеня (C2) із метою дотримання положень чинного законодавства Укра- їни про державну службу під час прийняття рішення про участь у конкурсному відборі на вакантні посади державного органу. За наслідками проведеного дослідження запропоновано можливі шляхи розв’язання проблемних питань, які виникають під час вступу на державну службу. Окремо звернуто увагу на необхідність внесення відповідних змін до чинного законодавства України, що регламентують вказані питання.

ЦЕРКОВНИЙ ПРАВОВИЙ ПОРЯДОК ЯК СКЛАДОВА ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНОГО ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ

А. Ф. Крижановський, І. А. Бальжик — Wed, 26 Jan 2022 10:02:56 +0000

Крижановський А. Ф., Бальжик І. А. Церковний правовий порядок як складова загальносоціального правового порядку. – Стаття. У статті аналізується церковний правовий порядок як складова частина загальносо- ціального правового порядку. Визначено, що унікальна природа церковного права й цер- ковного правового порядку є основою для нового прочитання проблеми співвідносності духовного та юридичного начал життя суспільства. Церковний правовий порядок, як і за- гальносоціальний, сполучається з духовністю в тому, що до сфери духовного належать усі інтелектуальні й моральні сили людини, її прагнення до свободи й порядку. Функціо- нування церковного правового порядку є аргументом у протистоянні тим доктринальним позиціям, які виводять правовий порядок із закону й законності, та акцентує апеляцію до права як його дійсного й надійного підґрунтя. Тому поняття правового й церковного правового порядку співвідносяться як взаємопов’язані, але водночас і відмінні явища. Правове регулювання церковних правовідносин має подвійну природу. Воно здійсню- ється як законодавством держави, так і правовими актами церкви. Так само амбіва- лентний характер має суб’єктна структура церковного правового порядку. Суб’єктний склад церковного правового порядку формує його горизонтально-вертикальну структуру(носії – віряни, служителі, ієрархи– являютьсобоювертикальну, арелігійнігромади– горизонтальнуструктуру).

(носії – віряни , служителі , ієрархи – являють собою вертикальну, а релігійні громади – горизонтальну структуру). Окремий (автономний) церковний правовий порядок в Україні як у поліконфесійному суспільстві властивий кожній конфесії. Взаємовідносини, відмінності між конфесіями, вза- ємодія чи протиріччя між ними так чи інакше впливають на стан церковного правового порядку в суспільстві, а також на загальносоціальний правовий порядок у цілому. Діалектика церковного й загальносоціального правопорядків проявляється в тому, що церква й релігійні організації, авторитет яких у суспільстві досить високий, здатні під- кріпити зусилля держави у сфері забезпечення правопорядку властивими їм засобами й методами. Ключові слова: загальносоціальний правовий порядок, церковний правовий порядок, церква, релігійна організація, церковне право, духовність.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ТА МЕХАНІЗМ ЇЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

М. А. Крутько — Wed, 26 Jan 2022 10:06:07 +0000

Крутько М. А. Нормативно-правове регулювання фінансової безпеки держави та механізм її забезпечення в Україні. – Стаття. У статті визначено, що з моменту прийняття Декларації про незалежність Україна становилась як цілісна й незалежна держава, захист національних інтересів якої виступає пріоритетним завданням. У такому контексті встановлено значущість питань національ- ної безпеки, та економічної безпеки держави зокрема. Проведено дослідження питання нормативно-правового забезпечення фінансової безпеки, яке є актуальним, адже Україна, як і кожна держава, прагне до економічної стабільності й фінансової самостійності, що є важливим аспектом у розрізі трансформаційних і глобалізаційних викликів сьогодення. Доведено, що фінансово-економічна безпека держави напряму залежить від взаємо- узгодженої та налагодженої стабільно-працюючої фінансової системи. В умовах внутріш- ньої та зовнішньої економічної кризи існують фактори ризику, що слугують каталізатором негативних процесів у системі фінансової безпеки держави, задля боротьби з якими необ- хідно розробити дієвий механізм забезпечення порядку. Запропоновано найдієвіші заходи забезпечення фінансової безпеки України, якими виступають: 1) насамперед удосконалення нормативно-правової бази регулювання фінансової без- пеки країни шляхом прийняття спеціалізованого закону «Про основи фінансової безпеки України», разом з яким прийняти Концепцію та Стратегію фінансової безпеки держави, де визначити засади державної політики забезпечення фінансової складової частини націо- нальної економічної безпеки; 2) обов’язкове створення ефективного органу й системи заходів, спрямованих на бо- ротьбу з корупційною складовою частиною; 3) забезпечення залучення іноземних інвестицій шляхом створення сприятливого інвестиційного клімату; 4) переймання іноземного досвіду забезпечення фінансової безпеки й імплементування міжнародних стандартів у національне законодавство; 5) створення умов для виходу коштів із тіньової економіки; 6) удосконалення регулювання кредитно-банківської системи. Визначено, що під час розробки зазначених регуляторно-забезпечуючих нормативних документів необхідно насамперед вивчити й запозичити досвід зарубіжних країн із вищим рівнем економічного й правового розвитку, імплементувати міжнародні стандарти у сфері забезпечення фінансової безпеки держави, а також приєднатися до міжнародних конвенцій досліджуваного напряму.

ELECTRONIC LABOUR BOOKS AND DATA PROTECTION

I. V. Lagutina — Wed, 26 Jan 2022 10:09:04 +0000

Lagutina I. V. Electronic labour book and data protection. – Article. The article considers the protection of personal data as a modern and active law that provides a system of checks and balances to protect the individual if his personal data is processed. Data processing must meet the basic requirements of personal data protection, namely independent control and respect for the rights of the personal data subject. The development of legislation on personal data protection has been marked by a significant expansion of the rights of their subjects and the legal regulation of all transactions with information from collection to destruction. With the adoption of the Law of Ukraine “On Personal Data Protection” of June 1, 2010, a regulatory framework for the protection of personal data in national legal practice was created. It is emphasized that the right to protection of personal data is not absolute; it may be restricted as necessary to satisfy the general interest or to protect the rights and freedoms of others. The right to data protection is often interlinked with other rights, such as freedom of expression and the right to receive and impart information. Any type of information can be personal data, provided that the information relates to an identified person or a person who can be identified. Personal data are processed legally if they meet one of the following criteria: processing is carried out with the consent of the personal data subject; data processing is required by contractual relationship; data processing is necessary for the controller to comply with a legal obligation; data processing is required to comply with the vital interests of personal data subjects or others; data processing is necessary to perform the task in the public interest; the legitimate interests of the controllers or other persons are the basis for processing, but only if they are not outweighed by the interests or fundamental rights of the data subjects. It is necessary to develop a sectoral mechanism for the protection of personal data of employees under labour legislation of Ukraine, as the Law of Ukraine “On Personal Data Protection” does not take into account the peculiarities of personal data protection of employees as subjects of labour relations.

РЕФОРМУВАННЯ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ З МЕТОЮ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ КРАЇНИ

Т. А. Латковська — Wed, 26 Jan 2022 10:13:02 +0000

Латковська Т. А. Реформування пенсійної системи з метою забезпечення фінансо- вої стабільності країни. – Стаття. Виходячи із сучасного стану світової економіки, усі національні проблеми набувають світового значення, оскільки акумулюються та інтегруються в спільний економічний про- цес. Інтеграційні питання стають визначальними, тому що виступають ключовими фактора- ми подолання кризових явищ. Перед Україною, як і перед кожною країною, постає питання про необхідність інтегруватися в ту чи іншу спільноту для економічного процвітання, заяв- леного не лише в Конституції, а насамперед в українському суспільстві. Тісно пов’язане з інтеграційними процесами й реформування фінансової системи, яке спостерігається нині, тож виникає необхідність створення ефективних систем управління на всіх рівнях. Важливе й болюче реформування пенсійної системи України, адже Пенсій- ний фонд є найбільшим фондом соціального призначення, який належить до групи держав- них централізованих цільових позабюджетних фондів і, відповідно, самостійною ланкою фінансової системи держави. На жаль, фінансова стійкість Пенсійного фонду України стоїть під питанням. Сфера соціального забезпечення перебуває в глибокій кризі, адже наша країна, успадкувавши багато чого від колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, суттєво відста- ла у справі надання соціальних пільг і гарантій громадянам. Постійне недофінансування соціальної галузі стає значною перешкодою на шляху розвитку держави. В Україні триває пенсійна реформа, необхідність якої зумовлена постійним дефіцитом коштів фондів загаль- нообов’язкового державного пенсійного страхування, а наявність його дефіциту спричи- нена багатьма чинниками. Серед таких чинників, які гальмують фактичне провадження пенсійної реформи, є і забезпечення належного доступу громадськості до публічної інфор- мації, пов’язаної з роботою Пенсійного фонду України, і забезпечення реалізації принципу публічності й прозорості діяльності фонду, і недовіра суспільства до недержавних фондів фінансових ресурсів, і недоліки й суперечності законодавчих актів, і відсутність сформо- ваного галузевого законодавства, що спричиняє порушення прав громадян на пенсійне забезпечення. І хоча пенсійна реформа на відміну від багатьох інших не є частиною вимог Міжнародного валютного фонду, однак уряду необхідно проводити її через те, що Пенсій- ному фонду бракує коштів, у зв’язку із чим фонд потребує дедалі більшого фінансування з державного бюджету.

ГРОМАДСЬКІСТЬ ЯК ОДНА ІЗ КЛЮЧОВИХ СКЛАДОВИХ ЗДІЙСНЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

І. Й. Магновський — Wed, 26 Jan 2022 10:16:15 +0000

Магновський І. Й. Громадськість як одна із ключових складових здійснення пу- блічної влади в Україні: теоретико-правовий аспект. – Стаття. Стаття присвячена викладенню в теоретико-правовому аспекті участі громадськості у формуванні й здійсненні публічної влади в Україні. Означено нагальні проблеми реалі- зації права участі громадськості в організації публічної влади в Україні, котрі виникають під впливом неоднозначних взаємовідносин держави й суспільства, зокрема загостренням ситуації у сфері державотворення та правової культури у зв’язку з активними політичними подіями сучасності, а також суперечливості процесів державного, соціально-економічного й правового розвитку країни тощо. Наголошується на участі громадян у здійсненні пу- блічної влади як прояву контролю з боку суспільства за діяльністю посадових осіб і пред- ставників влади, де участь громадян легалізує та легітимує публічну владу. Своєю чергою підкреслюється, що легальність відбувається шляхом формування представників органів державної та муніципальної влади, а легітимність відбиває довіру до публічної влади. Кон- статується, що лише народ є реальним носієм влади й наділений правом вибирати форму здійснення народовладдя, визначати принципи функціонування державної влади, забез- печувати контроль за її діяльністю та змінювати владу. Зазначається, що інститут участі громадян у здійсненні публічної влади, де його вплив багатоплановий і відтворюється в усіх сферах життєдіяльності суспільства, допомагає встановити зв’язок держави з громадські- стю, публічний діалог, партнерські відносини з органами державної влади. Зосереджено увагу на соціально-правовій активності особистості, що зумовлена умовами життя, які окреслюють потреби й інтереси суспільства, соціальної групи й самої особистості й має визначатися високим рівнем правосвідомості, глибокою правовою переконаністю. Участь громадян є засобом консолідації громадянського суспільства, способом підвищення рівня правової та політичної культури населення, що забезпечить можливість політичної актив- ності й правової ініціативи. Залучення громадськості в здійснення публічної влади підви- щує рівень обізнаності й значущості громадян, виступає вагомим чинником відкритості й ефективності державно-владної діяльності, наслідком якої є дієві рішення, що формують основу народовладдя.

ПРОБЛЕМА РОЗВ’ЯЗАННЯ СУДОМ СИТУАЦІЙ, ЗУМОВЛЕНИХ КЛОПОТАННЯМИ СТОРІН КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ПРО ВИЗНАННЯ ДОКАЗІВ НЕДОПУСТИМИМИ

Ю. М. Мирошниченко — Wed, 26 Jan 2022 10:20:08 +0000

Мирошниченко Ю. М. Проблема розв’язання судом ситуацій, зумовлених клопотан- нями сторін кримінального провадження про визнання доказів очевидно недопусти- мими. – Стаття. Мета дослідження, частина результатів якого подається в статті, полягала в доведенні необхідності відмови від традиційного підходу до розуміння сутності подання суду доказів у кримінальному провадженні. У публікації така необхідність обґрунтовується на прикладі розв’язання судом окремих ситуацій, зумовлених спорами сторін щодо допустимості дока- зів під час розгляду клопотань учасників судового провадження. Визнано невиправданою практику, за якої зібрані сторонами докази подаються до суду під час розгляду ним клопотань учасників судового провадження, як таку, що породжує між сторонами передчасні суперечки з приводу допустимості доказів. Констатується, що розв’язання таких спорів з огляду на відсутність у суду попередніх відомостей щодо змісту наявних у сторін доказів є вельми проблематичним і не відповідає завданням такої фази судового розгляду. У підсумку автор доходить висновку про те, що доказ може вважатися очевидно недопу- стимим за умови, що наявність ознак такого дефекту безсумнівна, однозначна, незапереч- на, безспірна з боку будь-якої неупередженої розумної людини. Натомість коли перевірка поставленої під сумнів якості доказу потребує з’ясування певних обставин і дослідження інших доказів, очевидність його недопустимості відсутня. Інколи сама гострота процесуаль- ного спору, глибина наявних між сторонами з такого приводу суперечностей свідчіть про відсутність «очевидної» недопустимості, що вимагає свого доведення в процесі судового дослідження. Тому втягування суду в передчасні суперечки сторін щодо процесуальних вад певних доказів дезорганізує судове провадження. З метою подолання деструктивного впли- ву таких спорів на хід судового розгляду необхідно відокремити розгляд клопотань учасни- ків судового провадження, безпосередньо не пов’язаних із процесом судового дослідження, від подання сторонами доказів, у процесі якого вони мають продемонструвати перед судом як належність і допустимість окремих джерел фактичних даних, так і логічні зв’язки між ними, доводячи певні обставин, критикуючи докази процесуального супротивника, підкрес- люючи недоліки чужих і переваги власних доказів.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО КОНТРОЛЮ

Н. В. Мішина — Wed, 26 Jan 2022 10:24:51 +0000

Мішина Н. В. Адміністративно-правові проблеми державного контролю. – Стаття. Однією з основних форм здійснення державної влади завжди був і залишається дер- жавний контроль. Завдяки такому виду контролю забезпечується ефективне функціо- нування підконтрольних суб’єктів, дотримання Конституції України 1996 року, законів і підзаконних актів тощо. Публічне адміністрування, безперечно, не може існувати без державного контролю. Метою статті є визначення адміністративно-правових проблем державного контролю (на матеріалах державного контролю за органами місцевого самоврядування в Україні й у Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії). Зазначено, що одним із факторів, які визначають ступінь самостійності органів місцево- го самоврядування та їх посадових осіб, є вироблена державою політика щодо здійснення контролю за їх діяльністю. Але в Україні їй бракує чіткості й послідовності. Підкреслено, що в цілому в українському законодавстві інститут державного контр- олю за діяльністю органів місцевого самоврядування врегульовано недостатньо повно. Крім того, норми інституту не систематизовані, часто суперечать одна одній, через не- чіткі формулювання ускладнюється розуміння змісту норм суб’єктами муніципального права й виникають питання про відповідність їх Конституції України. У такому випадку до вирішення конфлікту норм часто залучаються судові органи в цілому й Конституцій- ний Суд України зокрема. Наголошується, що класифікація державного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування залежно від приналежності органів, які здійснюють контроль, до певної гілки державної влади, дискусійна. Резюмовано, що судовий контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування в Україні натепер є менш ефективним видом державного контролю. У Сполученому Ко- ролівстві судовий контроль, як і парламентський, набагато ефективніший за контроль ад- міністративний: визнані джерелами муніципального права судові прецеденти й традицій- но сильна судова влада зумовлюють його жорсткість. Підвищення ефективності судового контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування в Україні можливо одночасно з підвищенням правової культури громадян і створенням механізмів ефективної реалізації судових рішень

ОСОБЛИВОСТІ ОСНОВНИХ ФОРМ ПАРТИСИПАТИВНОЇ ДЕМОКРАТІЇ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ

Л. О. Нікітенко, К. В. Бородата — Wed, 26 Jan 2022 10:29:05 +0000

Нікітенко Л. О., Бородата К. В. Особливості основних форм партисипативної демо- кратії на місцевому рівні. – Стаття. У статті виявлено особливості основних форм партисипативної демократії на місце- вому рівні.Наголошено , що провідне місце в сучасних демократичних теоріях посідає концепція партисипативної демократії, суть якої полягає в поверненні до класичних ідеалів демокра- тії, які передбачають активну участь громадян в обговоренні й прийнятті рішень з основних питань суспільного життя. Не виключенням є й Україна, де в сучасних умовах реформу- вання влади використання різних форм партисипативної демократії набуває важливого значення, особливо на місцевому рівні. Визначено, що до основних форм партисипативної демократії на місцевому рівні при- йнято відносити місцеві вибори, місцеві референдуми, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання, звернення громадян у порядку подан- ня місцевих е-петицій тощо. Авторками надано характеристику кожній із зазначених форм партисипативної місцевої демократії з формулюванням їхнього визначення, вказівкою на суттєві ознаки й оцінкою стану нормативного регулювання. З’ясовано, що особливостями форм партисипативної демократії на місцевому рівні є: затребуваність і широка розповсюдженість серед територіальних громад; суттєвий вплив на розвиток місцевого самоврядування; сприяння максимальній залученості кожного члена громади до розв’язання питань місцевого значення; допомога у швидшому й ефективні- шому розв’язанні нагальних місцевих проблем. Однак установлено, що окрім зазначених позитивних аспектів такі форми партисипативної демократії об’єднує також відсутність належного нормативного регулювання (окрім місцевих виборів). Закцентовано, що для виправлення такої актуальної проблеми ведеться робота, що підтверджується фактом на- ходження на розгляді в парламенті України відповідних проєктів Законів, зокрема «Про місцевий референдум», «Про загальні збори громадян за місцем проживання», «Про місцеві ініціативи», «Про громадські слухання», «Про петиції».

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРАУДФАНДИНГУ В УКРАЇНІ

О. С. Омельчук, Д. Р. Байталюк — Wed, 26 Jan 2022 10:32:50 +0000

Омельчук О. С., Байталюк Д. Р. Проблеми і перспективи правового регулювання краудфандингу в Україні. – Стаття. Стаття присвячена проблемам правового регулювання краудфандингових відносин в Україні. Визначено, що натепер фінансування комерційних і суспільно важливих проєктів набуває децентралізованого характеру. З’ясовано, що краудфандинг як явище не є чимось новим, однак в інформаційну епоху він отримав широке розповсюдження завдяки поширен- ню інтернет-технологій. Аргументовано думку щодо неможливості коректного визначення сфери краудфандингових відносин, що регулюються, і методів правового регулювання че- рез те, що вітчизняним законодавством не закріплено нормативного визначення поняття «краудфандинг». Проаналізовано наявні погляди на визначення краудфандингу, сформо- вано авторське бачення змісту краудфандингових відносин. Класифіковано краудфандин- гові відносини за типом проєкту (комерційний, соціальний, екологічний, творчий крауд- фандинг), залежно від статусу учасників краудфандингових відносин (p2p-краудфандинг, p2b-краудфандинг, b2b-краудфандинг), залежно від форми інвестицій і зворотності коштів. Зроблено висновок, що краудфандингові відносини виходять за межі стосунків у сфе- рі благодійності, кредитних, корпоративних або інших традиційних договірних цивільних правовідносин. Доведено, що приватноправовий характер таких відносин зумовлює виник- нення ризиків порушення прав сторін краудфандингових відносин і публічних інтересів у випадках відсутності належного правового регулювання. За результатами дослідження визначено, що чинне законодавство не передбачає чітких, прозорих та ефективних меха- нізмів захисту прав донорів у відносинах краудфандингу через недостатню урегульованість самих відносин колективного фінансування, відсутність єдності в практиці правозастосу- вання у визначенні природи таких відносин, невизначеність статусу краудфандингових платформ. Додатковою перепоною розв’язання питань на законодавчому рівні є транснаці- ональний характер таких відносин (найпопулярніші краудфандингові платформи знаходять- ся поза межами вітчизняної юрисдикції; велика кількість проєктів, що залучають кошти, міжнародні й не мають чіткої ідентифікації їх правового статусу у відкритому доступі) та електронна форма вираження волі в таких відносинах (для краудфандингу все ширше за- стосовуються криптовалютні активи або платформи, які не надають інформації щодо особи й фінансової інформації отримувача коштів).

ОПЕРАТИВНА КОМБІНАЦІЯ: КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ

С. О. Павленко — Wed, 26 Jan 2022 10:36:18 +0000

Павленко С. О. Оперативна комбінація: класифікація видів та основні елемен- ти. – Стаття. У статті здійснено аналіз підходів до класифікації видів оперативної комбінації та визна- чення її основних елементів. З’ясовано, що в теорії оперативно-розшукової діяльності терміни «оперативна комбінація» та «система тактичних прийомів» синонімічні. Систему тактичних прийомів у теорії оперативно-розшукової діяльності визначено як оптимальний алгоритм опе- ративно-тактичних дій суб’єкта оперативно-розшукової діяльності. Доведено, що особливого значення набуває систематизація та вдосконалення алгоритмів щодо проведення оперативних комбінацій залежно від оперативно-тактичних ситуацій, серед яких: початкова, проміжна, кін- цева; сприятлива (проста), несприятлива (складна); типова, специфічна; ситуація, що вимагає негайного реагування; ситуація, що надає можливість продумати рішення, підготуватися до проведення оперативно-розшукових заходів; ситуація, що вимагає ретельного, а іноді тривалого розроблення рішення та підготовки до проведення оперативно-розшукових заходів; ситуації, що утворилися природно чи були створені штучно; ситуації в умовах ризику. Вивчення матеріалів практики дозволяє стверджувати, що особливої уваги потребують вивчення та вдосконалення класифікації оперативних комбінацій залежно від способів (методів) психологічного впливу на об’єкт оперативної уваги. Саме тактико-психологічні прийоми найефективніше забезпечують вирішення оперативно-тактичних завдань (про це зазначили 63% респондентів). Установлено, що основною метою застосування системи тактичних прийомів психо- логічного впливу під час проведення оперативної комбінації є дезінформування об’єкта оперативної уваги з метою вирішення оперативно-тактичних завдань. Визначені основні елементи структури оперативної комбінації: задум; легендування; інсценування; матері- ально-технічне забезпечення. Узагальнення результатів опитування та вивчення матеріа- лів практики свідчать про зниження активності й ініціативності працівників оперативних підрозділів щодо реалізації принципів конспірації та наступальності під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

ДЕЯКІ ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ СКАСУВАННЯ АРЕШТУ МАЙНА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

А. В. Плотнікова — Wed, 26 Jan 2022 10:39:16 +0000

Плотнікова А. В. Деякі практичні аспекти скасування арешту майна у криміналь- ному провадженні. – Стаття. Статтю присвячено викладенню деяких практичних аспектів, які виникають під час скасування арешту майна в кримінальному провадженні. Аналіз указаних проблем відбу- вається з позицій захисту прав і законних інтересів власників і добросовісних набувачів майна. Метою статті є надання пропозицій щодо поліпшення якості кримінального проце- суального законодавства, що врегульовує питання скасування арешту майна в криміналь- ному провадженні. Під час розгляду практичних аспектів скасування арешту майна в кримінальному про- вадженні зосереджено увагу на недопустимості безпідставного обмеження власника його прав щодо майна. Окремо викладено специфіку скасування арешту майна добросовісного набувача. Наголошено на недотриманні судами процесуальних строків розгляду клопотань про скасування арешту майна. Окремо виявлено проблему щодо неузгодженості дій органів досудового слідства й прокуратури. Автор звертає увагу на невідповідність процесуальних можливостей органів досудового слідства й осіб, права щодо майна яких обмежується, котра проявляється передусім у різ- них строках, під час яких відбувається розгляд відповідних клопотань, а також у формулю- ванні в тексті закону можливості розгляду клопотань за відсутності сторони, яка ініціювала арешт майна в кримінальному провадженні, та особи, яка заявила клопотання. Автором на підставі власного практичного досвіду вдається викласти теоретичні й прак- тичні неузгодженості щодо врегулювання питань скасування арешту майна в криміналь- ному провадженні й сформулювати зміни й доповнення до Кримінального процесуального кодексу України, які, на думку автора, могли б найефективніше захистити інтереси влас- ників майна

НАДАННЯ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

В. В. Савіцька — Wed, 26 Jan 2022 10:42:28 +0000

Савіцька В. В. Надання публічних послуг органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. – Стаття. Стаття присвячена аналізу надання публічних послуг органами виконавчої влади, ор- ганами місцевого самоврядування та уповноваженими підприємствами, установами й ор- ганізаціями, які належать до сфери їх управління. Крізь призму правового аналізу Законів України «Про адміністративні послуги», «Про публічні закупівлі», «Про місцеве самовряду- вання», «Про добровільне об’єднання територіальних громад», інших нормативно-правових актів, а також наукової літератури з’ясовано низку проблемних питань надання публічних послуг, що здійснюються органами публічної влади. Звертається увага, що в законодавчих актах термін «послуги» вживається в різних словосполученнях: «управлінські послуги», «державні послуги», «громадські послуги», «муніципальні послуги», «електронні послуги», «соціальні послуги», «правові послуги» й інші види. У роботі актуалізовано непослідовність законодавця у визначенні терміну «публічна послуга», звертається увага на законодавчу суперечливість підходів щодо центрів із на- дання адміністративних послуг і призначення адміністраторів як посадових осіб із надання адміністративних послуг. Зосереджено увагу на проблемних питаннях надання публічних послуг, що надаються гро- мадянам, які проживають у сільській місцевості, де якість і своєчасність отримання публічної послуги потребує вдосконалення низки організаційних, технічних і фінансових питань. За результатами дослідження встановлено, що на рівні сільських і селищних громад (об’єднаних нових територіальних громад) існують проблемні питання щодо створення центрів надання публічних послуг і залучення кваліфікованих адміністраторів до надання послуг. Пропонується надати селищним і сільським радам право самостійно розв’язувати питання зі створення центрів надання публічних послуг, а також щодо залучення до на- дання публічних послуг не тільки адміністраторів, але й інших кваліфікованих працівників. Зроблено висновок, що термін «публічні послуги» охоплює всі інші види послуг, що на- даються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та підприємства- ми, установами, організаціями в порядку виконання делегованих повноважень коштами державного й місцевого бюджетів.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ

Н. В. Харченко — Wed, 26 Jan 2022 10:45:38 +0000

Харченко Н. В. Організаційно-правові засади охорони державної таємниці в Укра- їні. – Стаття. З огляду на чинне законодавство України проаналізовано визначення поняття держав- ної таємниці, визначено порядок обов’язку держави здійснювати контроль за інформацією, зарахованою до державної таємниці. На підставі Закону України «Про службу безпеки України» та з метою охорони державної таємниці законодавчо закріплено за Службою без- пеки України обов’язок здійснювати забезпечення охорони державної таємниці. Дослідже- но, що органи державної влади та підприємства, установи або організації, що здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею, з метою забезпечення режиму секретності створюють на правах окремих підрозділів режимно-секретні відділи, які безпосередньо ке- руються керівником відповідних державних органів. Важливо усвідомлювати ймовірність витоку інформації, адже втрата чи витік зазначеного виду інформації несе загрозу для національної безпеки держави. Саме тому державна політика країни щодо забезпечення державної таємниці ставить на меті своєчасне виявлення джерел реальних і потенційних загроз у цій сфері, не від’ємною діяльністю цього напряму є аналіз причин виникнення, спосіб нейтралізації й попередження таких випадків. Підкреслюючи важливість Служби безпеки України, слід зазначити, що правоохоронний орган контролює стан охорони дер- жавної таємниці в усіх державних органах та підприємствах, установах або організаці- ях, що здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею. Безпосередньо Служба безпеки України має право здійснювати офіційні перевірки за додержанням стану охорони державної таємниці та за результатом цієї перевірки фіксувати порушення в акті перевірки, що містить позитивний або негативний відгук про стан якості за додержанням відповідних вимог, зауваження, що містяться в актах перевірки, є обов’язковими до усунення.

ДО ПИТАННЯ ПРО ДЕПУТАТСЬКУ НЕДОТОРКАНІСТЬ

І. С. Щебетун, Н. В. Горейко — Wed, 26 Jan 2022 10:49:48 +0000

Щебетун І. С., Горейко Н. В. До питання про депутатську недоторканість. – Стаття. Для забезпечення незалежності депутатів у світовій практиці існує система гарантій його діяльності, яка має назву «депутатська недоторканість». Депутатська недоторканність є невід’ємною традиційною складовою частиною загального забезпечення незалежності представницьких органів влади, захисту демократизму та парламентаризму. У статті, яка присвячена інституту депутатської недоторканності, досліджується зміст цього інституту, аналізуються окремі положення національного та зарубіжного законодавства у сфері пра- вового регулювання депутатської недоторканності; Питання доречності зняття депутатського імунітету неодноразово критикувалось із боку міжнародної спільноти, міжнародних експертів із цього питання, які зазначали, що в Україні слабка та корумпована система правоохоронних органів і це, відповідно, може потягнути за собою загрозу політичних переслідувань парламентаріїв. Дослідженням визначаються проблеми, які виникли в Україні через зміни до Конститу- ції щодо скасування депутатської недоторканності; акцентується на необхідності депутат- ського імунітету під час виконання своїх повноважень народними депутатами. Законодавству багатьох країн притаманне саме обмеження імунітету, а не його ска- сування, саме через розуміння недоторканості як гарантії дійсної автономії парламенту в межах системи поділу влади. Звертається увага на те, що парламентський імунітет не потрібен у тих країнах, де су- воро дотримуються принципу верховенства права, а також наголошується, що повне його скасування не відповідає ані європейській, ані міжнародній практиці. Робиться висновок про доцільність удосконалення обсягу та змісту депутатського імунітету, ане його скасування; пропонується оптимальна модель депутатської недоторканності для України. Щодо питання індемнітету в дослідженні виділяються такі напрями для його вдоскона- лення, як визначення чітких санкцій дисциплінарної відповідальності за порушення (образу чи наклеп) та розроблення механізму розумного обмеження індемнітету. Пропонується редакція статті 80 Конституції України із затвердженням обсягу обмеження депутатського імунітету.

ДО ПИТАННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ

І. С. Щебетун, О. Д. Поліщук — Wed, 26 Jan 2022 10:52:53 +0000

Щебетун І. С., Поліщук О. Д. До питання державного фінансування політичних партій в Україні. – Стаття. Політичні партії відіграють важливу та провідну роль у будь-якій країні, є ознакою демократії і громадянського суспільства. Шлях України до Європи та прагнення суспіль- ства зробити діяльність політичних партій більш прозорою, публічною та унеможливити політичну корупцію, поставили перед державою завдання забезпечити умови, які б дали змогу політичним партіям мати достатнє фінансування для реалізації своїх завдань, зали- шаючись при цьому незалежними від джерел фінансування, виявили необхідність розробки законодавства щодо запровадження державного фінансування політичних партій в Україні. Державне фінансування політичних партій викликало дискусії як у суспільстві, так і в колі науковців, поставило питання про можливість партій представляти та захищати інтереси суспільства, знаходячись при цьому в прямій фінансовій залежності від держави, тому питання щодо джерел формування та забезпечення фінансовими ресурсами політич- них партій залишається актуальним. У статті представлено аналіз політико-правових засад державного фінансування полі- тичних партій в Україні, у тому числі обсягів їх фінансування; наведені приклади держав- ного фінансування політичних партій у зарубіжних країнах. Встановлено, що фінансування політичних партій можливе за трьома варіантами: щодо партій, які під час останніх виборів не отримали жодного мандата представницького орга- ну; кошти отримають лише ті політичні партії, які представлені в парламенті, з урахуван- ням кількості одержаних на виборах голосів; фінансуються всі політичні партії, які брали участь у виборах, не зважаючи на те, отримали вони мандати чи ні. Звертається увага на те, що найбільше політичні партії витрачали бюджетні кошти на утримання осередків, заробітну плату для працівників, оренду офісів і кошти фактично не спрямовувались вдосконалення ідеології партійної діяльності, розроблення та удосконален- ня програм і стратегій партії. У статті визначено актуальні проблеми, що унеможливлюють належне фінансове забез- печення діяльності політичних партій, порушується та обстоюється питання про подальше вдосконалення законодавства у сфері фінансування діяльності політичних партій в Україні.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ОНУКІВ У ПРОЦЕСІ СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАКОНОМ

Т. В. Ярошевська, Д. С. Артеменко — Wed, 26 Jan 2022 10:56:12 +0000

Ярошевська Т. В., Артеменко Д. С. Правовий статус онуків при спадкуванні за за- коном. – Стаття. У статті розглядається правове становище онуків у спадкових правовідносинах. Вста- новлено, що черговість успадкування онуків залежить від наявності в них батьків, які мають бути покликані до спадкоємства, тобто син або дочка спадкодавця. Якщо одного з батьків, які мають спадкувати, немає в живих на момент відкриття спадщини, все успад- ковують онуки. Спадкування за представленням – це особливий порядок успадкування за законом осіб, які заміщають спадкоємця, який помер раніше спадкодавця, якщо живий спадкоємець виключає його заміну своїми нащадками. Таким чином, механізм покликаний виправити неприродну ситуацію в послідовності смертей, коли дитина вмирає раніше своїх батьків. У цьому випадку онуки спадкодавця закликаються до успадкування як самостійні спадкоємці, відповідно до яких право успадкування здійснюється за правом представлення, оскільки в разі смерті нащадків поручителя вони успадковують як нащадки спадкодавця (діда чи баби). Юридично чи фактично вони не представляють нікого, крім себе, оскільки з огляду на універсальний характер спадкування вони набувають права не від померлого спадкоємця (батька чи матері), а безпосередньо від спадкодавця. За життя одного з батьків, які мають право на спадщину, онуки належать до п’ятої черги спадкування, незважаючи на другий ступінь спорідненості з дідусем і бабусею та диспозитивний характер ст. 1265 ЦК України, що визначає невичерпний перелік спадкоємців п’ятої черги. Це має кілька важливих правових наслідків. Зокрема, інший спадкоємець, у тому числі його батьки, може відмовитися від спадщини. Крім того, з онуком може бути укладена угода про змі- ну порядку спадкування, згідно з якою така особа матиме право успадковувати разом із спадкоємцями наступної черги. Таким чином, онук спадкоємця може подати позов про зміну черговості наслідування права на спадщину за обставин, зазначених у ч. 2 ст. 1259 Цивільного Кодексу України.