Пенітенціарний і постпенітенціарний рецидив

Анотація

У статті аналізуються пенітенціарний та постпенітенціарний рецидив. Пенітенціарний рецидив, за чинним Кримінальним кодексом України, виступає ознакою основного (простого) складу злочину. Про те, що відповідальність за відповідний злочин настає за наявності такого рецидиву, можна зробити висновок з диспозиції статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Вона повинна містити вказівку, що злочин вчиняється під час відбування покарання в установі виконання покарання, до якого раніше було засуджено особу. Зазвичай це вказівка на суб'єкта злочину, яким виступає особа в період відбування покарання.

Сьогодні вкрай важливо, щоб суспільство усвідомлювало причини та наслідки рецидивної злочинності, розуміло, а не отримувало викривлену інформацію, бо там, де є вакуум офіційної інформації, він заповнюється іншими джерелами. Людину може переконати лише те, що сталося з нею особисто, тобто йдеться насамперед про особу, яка потерпіла від злочину. Важливо, щоб суспільство усвідомлювало цю необхідність - бути підтримкою для таких громадян. І суворі вироки судів мають бути інструментами для втілення цієї мети. Рецидив злочинів відображає ознаку спадковості антисуспільної поведінки, а не просто факт вторинного порушення норм закону. Природою рецидивної злочинності стурбоване кожне суспільство. І кожне по-своєму шукає варіанти попередити її. Тому попередження цього виду злочинності є одним із найважливіших завдань кримінально-правової політики України. Це зумовлено тим, що рецидивна злочинність є одним із найнебезпечніших різновидів злочинних проявів, специфічним блоком у загальній структурі всієї злочинності, яка має свої закономірності і не може бути викорінена найближчим часом. Максимум можливого у боротьбі з нею - зменшення її до певних розмірів, утримання на контрольованому рівні, здійснення ефективного контролю з боку суспільства за її станом та заходами боротьби з нею.

Самими лише репресіями (покараннями) пенітенціарний і постпенітенціарний рецидив не перемогти. Є лише один шлях - активна діяльність держави, і доповнює цю діяльність церква, яка надає стимули спонукати рецидивістів до незлочинної (етичної) поведінки в суспільстві.