Темпоральні характеристики володіння чужим майном: посесорний захист

Анотація

Дана наукова праця присвячена дослідженню актуального питання стосовно запровадження володільницького захисту в національному цивільному праві. У роботі вивчаються широко поширені у практиці ситуації, коли власник втратив володіння належною йому річчю, тоді як фактичний набувач утримує дане майно без правового титулу. Досить часто подібні відносини регулюються нормами матеріального права і є суспільно бажаними задля пожвавлення динаміки речового обороту. Однак, попри певне нормативне врегулювання характеру такого володіння, наприклад правилами цивільного інституту набувальної давності, залишається невизначеною із правової точки зору проблема юридичного захисту подібної безтитульної окупації речі в разі порушення з боку третіх осіб і, зокрема, власника. Проаналізовано зміст відповідного повноваження давнісного володільця на звернення до суду в разі вилучення в нього майна. Встановлено, що, попри загалом прогресивне значення цього інструменту, він все ж досить обмежений у застосуванні (наприклад, щодо порушень із боку власника) та не має всезагального характеру. Запропоновані певні зміни в редакції ст. 344 ЦКУ, які дозволять більш широке використання даного захисного механізму.

Разом із тим у статті наголошується на необхідності законодавчого закріплення ци-вілістичного принципу посесорного захисту в Україні. Посесорна охорона володіння не ґрунтується на титулі, тож вона гарантує спрощений механізм захисту. Цей процес повною мірою відповідає задачі оперативного поновлення юрисдикційними методами порушеного суб'єктивного права, який відрізняється такими суттєвими ознаками, як неприпустимість спору про право, оперативність захисної реакції, попередній і тимчасовий характер захищеного положення та можливість застосування насильства шляхом реалізації захисного повноваження влади. Для дієвості посесорного механізму позивач лише зазначає, що він був позбавлений фактичного володіння річчю або має перешкоди у її утриманні. Звісно, дані обставини підлягають доказуванню. Але для суду не є важливим, хто звернувся за захистом, володілець чи власник, або добросовісний набувач. У роботі обстоюється теза про необхідність такого захисту, принаймні для тих видів безтитульного володіння, які суспільство визначає бажаними (наприклад, добросовісне незаконне набуття майна, що спричинило давнісне володіння).