ОРГАНИ САМООРГАНІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ: ТИПОЛОГІЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ
Анотація
Територіальний мікроколектив - це з'єднані відносно стійкими соціальними зв'язками жителі населеного пункту або його частини, межі якої не збігаються з межами діяльності будь-якого органу місцевого самоврядування. Паралельне дослідження територіальних мікроколективів та органів самоорганізації населення дає змогу запропонувати класифікувати територіальні мікроколективи залежно від типу території проживання членів територіального мікроколективу на: територіальні мікроколективи будинків, територіальні мікроколективи вулиць та кварталів і територіальні мікроколективи мікрорайонів, а також територіальні колективи села, селища, району у місті - якщо територія локалізації таких територіальних мікроколективів не збігається з територією діяльності відповідної ради.
Автор статті вважає, що типологізація являє собою класифікацію за найбільш важливою підставою. Запропоновано здійснювати типологізацію органів місцевого самоврядування залежно від території, у межах якої діє орган самоорганізації населення: на будинкові органи самоорганізації населення, вуличні (квартальні) органи самоорганізації населення й органи самоорганізації населення мікрорайону, села, селища, району у місті (у разі, якщо йдеться про орган самоорганізації населення села, селища або району у місті, територія його діяльності не повинна збігатися з територією діяльності відповідної ради).
Деякі підстави, які використовуються для класифікації територіальних мікроколекти-вів, уявляється доцільним використати і для класифікації органів, що створюються для захисту інтересів цих колективів, - органів самоорганізації населення. Крім того, у статті наводяться й інші, не пов'язані з видами територіальних мікроколективів, підстави для класифікацій органів самоорганізації населення. Загалом, органи самоорганізації населення пропонується класифікувати:
- залежно від виду населеного пункту, в межах якого функціонують органи самоорганізації населення: на органи самоорганізації сільського населення й органи самоорганізації міського населення (органи самоорганізації населення селищ та органи самоорганізації населення міст);
- залежно від наявності або відсутності в органу самоорганізації населення ознак юридичної особи: на органи самоорганізації населення, які легалізовані шляхом реєстрації (є юридичними особами), та на органи самоорганізації населення, які легалізовані шляхом повідомлення (не є юридичними особами);
- залежно від наявності або відсутності в органу самоорганізації населення повноважень, делегованих відповідною місцевою радою: на органи самоорганізації населення, яким відповідна місцева рада делегувала деякі зі своїх власних повноважень, і органи самоорганізації населення, які здійснюють виключно повноваження, надані їм Законом України «Про органи самоорганізації населення».
Посилання
2. Мішина Н.В. Конституційна регламентація місцевого самоврядування в Україні: сучасність та перспективи. Публічне право. 2015. № 3. С. 67-72.
3. Мішина Н.В. Законопроекти для розвитку локальної демократії в Україні. Юридичний вісник. 2014. № 2. С. 36-40.
4. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 р. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 170.
5. Кашо В.С. Законодательство об органах территориального общественного самоуправления: состояние и перспективы развития. Правоведение. 1991. № 5. С. 77-81.
6. Габричидзе Б.Н., Конев А.К. Уличные (квартальные) комитеты. Москва : Издательство «Юридическая литература», 1965. 71 с.
7. Формы участия общественности в работе местных советов депутатов трудящихся. Москва : Государственное издательство юридической литературы, 1963. 216 с.
8. Тлумачний словник української мови. URL: https://slovnyk.ua.
9. Барабашев Г.В., Шеремет К.Ф. Советское строительство : учебник. Москва : Юридическая литература, 1988. 560с.
10. Общественные советы микрорайонов. Опыт, инициатива, поиски. Донецк : Издательство «Донбасс», 1971. 80 с.