Органи самоорганізації населення в Україні: типологія та класифікація територіальних мікроколективів
Анотація
Органи самоорганізації населення за рахунок активізації інтересу населення до місцевих справ, місцевих проблем та до пошуку оптимальних шляхів їх вирішення сприяють підвищенню рівня громадської свідомості і подальшому розвитку громадянського суспільства в Україні. Саме тому видається доцільним звернути увагу на доктринальне забезпечення функціонування інституту самоорганізації населення у частині територіальних мікроколективів.
Метою статті є сприяння введенню в доктринальний та нормативний обіг терміна «територіальний мікроколектив» для визначення кола осіб, інтереси яких представляє орган самоорганізації населення, та розвинення доктрини територіальних мікроколективів шляхом їхньої типологізації та класифікації.
Територіальний мікроколектив - це з'єднані відносно стійкими соціальними зв'язками жителі населеного пункту або його частини, границі якої не співпадають з границями діяльності будь-якого органу місцевого самоврядування.
У процесі дослідження територіальних мікроколективів видається доцільним класифікувати їх за такими підставами:
- за кількістю членів територіального мікроколективу, які мають право голосу на місцевих виборах (на невеликі територіальні мікроколективи (територіальний мікроколектив налічує до 150 членів, які мають право голосу на місцевих виборах) та великі територіальні мікроколективи (територіальний мікроколектив налічує більш як 150 членів, які мають право голосу на місцевих виборах));
- за видом населеного пункту, в межах якого існує територіальний мікроколектив (на територіальні мікроколективи сільської місцевості та міські територіальні мікроколективи);
- за наявністю або відсутністю у територіального колективу власних легалізованих органів - органів самоорганізації населення (на територіальні мікроколективи, які мають свої легалізовані органи та територіальні мікроколективи, які не мають своїх легалізованих органів);
- за наявністю або відсутністю у територіального мікроколективу власних постійно діючих органів (на територіальні мікроколективи, які мають свої постійно діючі органи та територіальні мікроколективи, які не мають своїх постійно діючих органів).
Посилання
2. Мішина Н.В. Конституційна регламентація місцевого самоврядування в Україні: сучасність та перспективи. Публічне право. 2015. № 3. С. 67-72.
3. Мішина Н.В. Законопроєкти для розвитку локальної демократії в Україні. Юридичний вісник. 2014. № 2. С. 36-40.
4. Мишина Н.В. Муниципальное управление в США и в Соединенном Королевстве Великобритании и Северной Ирландии: сравнительно-правовое исследование : дис. ... канд. юр. наук. Одеса, 2002. 226 с.
5. Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні : Закон України від 11.12.2003 року. Відомості Верховної Ради України. 2004. №15. Ст. 232.
6. Хореев Б.С., Лихоед В.Н. Житель села - работник города. Москва : Финансы и статистика, 1982. 95 с.
7. Кокарев И.Е. Соседские сообщества: путь к будущему России. Москва : Прометей, 2001. 248 с.
8. Филиппов Ю.В., Авдеева Т.Т. Основы развития местного хозяйства : учебник. Москва : Дело, 2000. 264 с.
9. Про органи самоорганізації населення : Закон України від 11.07.2001 року. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 48. Ст. 254.
10. Schoenberg S., Rosenbaum P. Neighbourhoods that Work: Sources for Viability in the Inner City. Rutgers University Press, 1980. Цит. за: Кокарев И.Е. Соседские сообщества: путь к будущему России. Москва : Прометей, 2001. 248 с.
