КРИТИЧНІ МІРКУВАННЯ З ПИТАННЯ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ЛИШЕ ЗА ЗАЯВОЮ СТОРОНИ У ПРОЦЕСІ
Анотація
Гуйван П. Д. Критичні міркування з питання про застосування позовної давності лише за заявою сторони у процесі. – Стаття. У роботі проведено наукове дослідження питання про правову обґрунтованість і доціль- ність нормативного правила щодо застосування позовної давності лише за заявою сторони в спорі. Автор обстоює тезу, за якою такий підхід є невиваженим і таким, що суперечить основним засадам цивілістики. Так, спотворюється одне з основоположних понять цивіліс- тики – щодо змісту суб’єктивного матеріального права. Адже строк є елементом суб’єктив- ного права особи, а його сплив у зв’язку з вичерпаністю часових характеристик останнього приводить до припинення суб’єктивного права. У разі ж невизначеності із часом позовного домагання (він залежить від волі відповідача й може бути як завгодно довгим або взагалі вічним) втрачається ключова ознака права – його визначеність. Бо заявити про сплив дав- ності можна лише в судовому процесі, а його може взагалі не бути. Тож ставити дієвість матеріального права в залежність від процесуальних діянь недоцільно й сутнісно невірно. Подібна позиція була прийнятною в час, коли існувала концепція єдиної давності, але наразі вона відкинута правовою наукою та законодавством. Критично оцінене правило, яке означає фактичну безстроковість і матеріального права на позов. Тривалість реалізації охоронного повноваження за ним уже не обмежується нормативним строком, адже зовсім не виключено, що кредитор, пред’явивши позов поза межами давнісного строку й не маючи жодних поважних причин для його відновлення, все ж отримає судовий захист з огляду на відсутність заяви відповідача. І така концепція методологічно неправильна. У статті вивчено питання про можливість кваліфікації заяви про сплив давності як прояв принци- пу диспозитивності. Піддано обґрунтованій критиці подібні підходи сучасних науковців. Указується, що диспозитивність полягає у вільному виборі сторонами процесу доказів, які вони використовують в обґрунтуванні своїх вимог чи заперечень. Однак позовна давність не є доказом у справі, а факт спливу позовної давності є звичайним запереченням проти позову, який має розглядатися незалежно від заяви сторони.
Посилання
2. ЭнгельманИ.Е. Одавностипорусскомугражданскомуправу. Историко-догматическоеисследование. 3-еизд. Санкт-Петербург, 1901. 411 с.
3. ГуйванП.Д. Теоретичніпитаннястроківуприватномуправі: монографія. Харків: Пра¬во, 2014. 632 с.
4. ГуйванП.Д. Строксуб’єктивногоматеріальногоправаякхарактеристикайогозмісту. Підприємництво, господарство і право. 2014. № 8. С. 19–23.
5. ЦікалоВ.І. Імперативністьтадиспозитивністьпризастосуванніправовихнаслідківзакін-ченнястрокупозовноїдавності. Право України. 2001. № 11. С. 95–97.
6. КравчукВ.М., УгриновськаО.І. Науково-практичнийкоментарЦивільногопроцесуаль¬ногокодексуУкраїни. Київ: Істина, 2006. 944 с.
7. ГордієнкоГ.Г. Процесуальніаспектизастосуванняпозовноїдавностісудамизагальноїюрисдикції. Підприємництво, господарство і право. 2005. № 12. С. 50–52.
8. ШутенкоО.В. Развитиепринципадиспозитивностивисторииотечественногосудопро¬изводства. Вісник університету внутрішніх справ. Харків, 1999. Вип. 6. С. 274–277.
9. ЕлисейкинП.Ф. Предметипринципы советскогогражданскогопроцессуальногоправа: Учебноепособие. Ярославль, 1974. 107 с.
10. Советскийгражданскийпроцесс/ Ред. М.А. Гурвич. Москва: Высшаяшкола, 1975. 399 с.
11. ТимченкоГ.П. Поняттядиспозитивностіуцивільномупроцесуальномуправі. Вісник господарського судочинства. 2003. №. 3. С. 209–214.
12. ТимченкоГ.П. Історико-правовіаспектипринципудиспозитивностіуцивільномуправі. Вісник господарського судочинства. 2003. № 2. С. 150–155.